12:25 Володимир Сосюра - Коли потяг у даль загуркоче | |
*** Коли потяг у даль загуркоче, пригадаються знову мені дзвін гітари у місячні ночі, поцілунки й жоржини сумні... Шум акацій... Посьолок і гони... Ми на гору йдемо через гать... А внизу пролітають вагони, і колеса у тьмі цокотять... Той садок, і закохані зори, і огні з-під опущених вій- Од проміння і тіней узори на дорозі й на шалі твоїй... Твої губи — розтулена рана... Ми хотіли й не знали — чого... Од кохання безвольна і п′яна, ти тулилась до серця мого... Ой ви, ночі Донеччини сині, і розлука, і сльози вночі- Як у небі ключі журавлині, одинокі й печальні ключі... Пам′ятаю: тривожні оселі, темні вежі на фоні заграв... Там з тобою у сірій шинелі біля верб я востаннє стояв. Я казав, що вернусь безумовно, хоч і ворог — на нашій путі... Патронташ мій патронами повний, тихі очі твої золоті... Дні пройшли... Одлетіла тривога... Лиш любов, як у серці багнет— Ти давно вже дружина другого, я ж — відомий вкраїнський поет. Наче сон... Я прийшов із туману і промінням своїм засіяв... Та на тебе, чужу і кохану, я і славу б ,свою проміняв. Я б забув і образу, і сльози... Тільки б знову іти через гать, тільки б слухать твій голос — і коси, твої коси сумні цілувать... Ночі ті, та гітара й жоржини, може, сняться тепер і тобі... Сині очі в моєї дружини, а у тебе були голубі. ... | |
|
Автор: Володимир Сосюра Источник: | |
| Всего комментариев: 0 | |